Президентські вибори закінчились нічим

[Піщанський]

Олег Соскін: Антиолігархічна революція неминуча


Президентська кампанія показала, що, незважаючи на вимоги Майдану, країні не вдалось подолати кланово-олігархічну модель, в якій звичайна людина кинута державою напризволяще.

Як діяти в такій ситуації громадянину, аби захистити свої права, що повинна робити інтелігенція та середній клас в нинішніх умовах руйнації влади, чи слід нам чекати нових потрясінь – на ці та інші питання ми попросили відповісти директора Інституту трансформації суспільства, професора Національної академії управління Олега Соскіна.

Оскільки мій співрозмовник був радником двох перших президентів України і деякий час консультував В. Ющенка (коли той ще не очолював країну), я не міг не скористатися можливістю спитати його про реальний розподіл влади в державі.

– Олеже Ігоревичу, хто зараз насправді керує Україною?

– Наразі ми маємо чотири найбільш потужних олігархічних клани: Ющенка, Тимошенко, кримінальні групи, які можна умовно назвати «донецькими», і оточення Кучми. До останнього входять Пінчук, Литвин, Тігіпко, Яценюк. Під ними є ще два клани, які виділяються окремо: Черновецький із сім’єю та елементами кавказького «общака» через свого тестя і група Коломойського, яка має зв’язки з різними фінансовими колами поза межами України. Всі інші від них васально залежні. Ці чотири клани фактично діють як фінансово корпоративні і політичні групи. Вони мають надзвичайно потужне медійне забезпечення. Зараз дуже швидко розвивається група другого рівня – Порошенко. Думаю, в тому, що сталось останнім часом на ринку цукру, не останню роль відіграє саме його сім’я. Таким чином, в Україні склалась кланово-олігархічна модель: є 5% представників кланів і тих, хто їх обслуговує, і ще 60% людей – так звані люмпенсько-пролетарські кола. Ці прошарки суспільства знаходяться в антагоністичному протиріччі. На жаль, інтелігенції, середнього класу і дрібної національної буржуазії залишилось лише 30-35%. Хоча ще 10 років тому їх було 60%. Ми дуже швидко втрачаємо найбільш креативних та самодостатніх людей. Держава формує, з одного боку, доларових мільярдерів, а з іншого – плебс, біомасу, яка живе за принципом «хліба та видовищ». Українська спільнота перетворилась у «карнавальну націю». Не секрет, що, за кваліфікацією ООН, ми вважаємось країною, що не відбулась. З 2001 року ми живемо в постійній революційній ситуації, яка в 2004 році вирішилася через політичну революційну кризу. Зараз через економічні проблеми дуже швидко наростають економічна та політична революційна криза. Поки для вибуху не вистачає ще однієї складової – соціальної революційної кризи, але вона теж розвивається.

– Як в цьому контексті ви оцінюєте результати президентської кампанії?

– Президентські вибори закінчились нічим. Ми бачимо, що розрив між двома представниками найбільш олігархічних груп мінімальний, а майже 5% людей взагалі не визнали жодного з лідерів кланів. Таким чином, вони започаткували процес антиолігархічної революції і спроби перейти до моделі народного капіталізму. Наприклад, в Польщі немає мільярдерів, бо розвиток олігархів і середнього класу є речами несумісними... Ми знаходимось перед початком антиолігархічної революції. Вона повинна початись через самоусвідомлення себе суспільством, українською громадою, через суб’єктивізацію кожного українця. Кожен має сказати собі, що він не бидло і не тварина, а людина. Як казав Чехов: «Нужно по капле выдавливать из себя раба».

Зараз ми напередодні ситуації, коли новий президент не буде визнаний швидко. Практично в Україні ми маємо тривладдя: досі діючий президент, прем’єр-міністр, яка виграла вибори в більшості областей країни, і Янукович. Хоча він намагається представити себе носієм «нової системи», але всі знають, що він плоть від плоті «бандитської системи», і, взагалі, рецидивіст не може буде президентом європейської держави.

– Але ж його обрав народ. Що, за вашими прогнозами, чекає Україну в майбутньому?

– Вибори показали, що відходять представники всіх другорядних олігархічних кланів. Ми не пустили у владу лівих і ультра соціал-націоналістів. Тепер задача полягає в тому, як запустити демократичні інститути. Це треба зробити 30 травня на виборах до місцевих органів влади. Вони повинні пройти за моделлю, коли партії виставляють своїх персональних кандидатів в усіх виборчих округах. Треба відкрити списки і прийняти закон про можливість відкликання депутата. Олігархія, звісно, не хоче цього робити. Тому, може так статись, що найкращім вирішенням проблеми буде невизнання президентом ні Януковича, ні Тимошенко, а нові президентські вибори призначать на 30 травня 2010 року. На тій підставі, що нинішня ситуація загрожує розколом країни. Це, на мій погляд, найкращий варіант. Треба буде зосередитись на економічних питаннях, державному бюджеті та всі зусилля направити на зміну виборчої системи. Без її модернізації неможливо перейти до розвитку громадянського суспільства.

Дуже важливо і те, що вперше в історії України жоден з двох кандидатів не отримав 50 відсотків від кількості виборців, що прийшли голосувати. Отже, по канонам права, переможець не є легітимним. Обидва претенденти на посаду президента України не отримали карт-бланш на виконання своєї програми. Особливо це стосується Януковича, який декларував зміну геополітичного напрямку, двомовність, федералізм, здачу росіянам труби, зміну Конституції України, формування більшості з 300 депутатів тощо. Єдине, що їм дали виборці, – аванс на вирішення економічних питань, проведення глибоких трансформацій в інтересах широких верств населення.

Ще одна важлива річ – слід створити громадське телебачення. Ліквідувати кланово-корпоративні олігархічні телевізійні канали, через які йде зомбування населення, перетворення його на зграю слухняних мавп. Треба негайно проводити вагомі соціально громадські реформи, про які весь час всі говорять. Харків в цьому плані повинен відіграти дуже важливу річ. В 2004 році Дніпропетровськ був брамою, куди рвалась бандитська орда. Зараз цим редутом на шляху криміналізації України є Харків. Ваша інтелігенція повинна стати на заваді цього процесу, коли країна буде керуватися силами ззовні, причому, неважливо – зі сходу чи заходу. Інтелігенція не повинна мовчати та казати, мовляв, нехай вони самі там все вирішують. Я не вважаю, що треба віддавати посади хижакам. Якщо ця «медуза» буде поширюватися, вона дуже швидко всіх нас поглине.

– Що ви порадили би людям в найближчій час?

– В Україні наразі економічний колапс. Ми бачимо повне банкрутство державного бюджету і пенсійного фонду. Наш зовнішній державний і корпоративний борг складає $110 млрд, що є вище нашого ВВП в 2009 році. Випущено 85 млрд грн ОВДП, з них 58 млрд грн зосереджено в руках НБУ. Це все під 25-30% цінні папери. НАК «Нафтогаз України» розраховується за спожитий російський газ не зібраними з приватних споживачів коштами, а за рахунок золото-валютних запасів НБУ. У нас $13,7 млрд – від’ємне сальдо платіжного балансу, $2,7 млрд – негативне сальдо по зовнішньо-торговельним відносинам, 1,6 млрд грн – борг працівникам бюджетних установ. Для економічного дефолту не має значення, хто буде президентом. Тому, або ми починаємо реформи, або переходимо до вельми негативних процесів. Дії громадянського суспільства повинні бути дуже прості. Перший крок – готуймося до виборів 30 травня 2010 року. Другий, паралельний з ним, – виведення місцевих бюджетів з підпорядкування державного казначейства. Давайте зробимо хоча би ці два кроки і наповнимо місцеві бюджети через «розщеплення» податків. Як тільки ми міняємо партійно-кланову ієрархію, коли не можна ставити в список людину, яка дала гроші або залежна від олігархічного ватажка, то такі люди одразу стають нікому не потрібні. Як казав Райкін, «товаровед в первом ряду сидит, а мы на него плюем, потому что дефицита нет».

За лютий вже немає чим платити за газ. Залишилося лише $25,3 млрд золото-валютних запасів. Тільки за грудень було надруковано готівки на 10 млрд грн. Додамо, ще $10,6 млрд, які ми взяли у МВФ. Їх теж треба віддавати в 2011-2012 роках. Плюс є борг НАК «Нафтогаз України». Ситуація тупикова. Тому антиолігархічна революція неминуча, і для цього є економічне підґрунтя. Що треба робити? Створювати народний капіталізм і розбудовувати громадянське суспільство. Інтелігенція на місцях повинна очолити антикланову революцію.

Володимир ЧИСТИЛІН газета ГЛАВНОЕ