Загальна кількість пенсіонерів в районі 28,399 тис.чол (29,5%). За щільністю населення (110 осіб на 1 кв. км) район займає одне з провідних місць в області.

Народжуваність у районі в 2004 році - 7,9 на 1000 чол.
Смертність - 19,2 на 1000 чол.

Національний склад населення в районі досить різноманітний:

Національність	Кількість
українці	80,3
росіяни	18,2 %
білоруси	0,4%
цигани	0,2%
вірмени	0,1%
грузини	0,1%
азербайджанці	0,09%
татари	0,07%
молдавани	0,05%
євреї	0,03%

Всього серед мешканців району налічується 49 національностей.

На території району розміщені: 1 міська, сім селищних і сім сільських рад, до складу яких входить 63 населені пункти, 55 з яких - сіла.

Історичне минуле району

У давньоруських літописах і документах ХVІ- ХVІІ століть цю місцевість називали "Диким полем", південною окраїною степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

Перша згадка про Деркачі датується 1660 роком. Тоді тут жило 26 родин переселенців з Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки. Деркачівська козацька слобода стає невід'ємною частиною великої лінії місць-фортець так званої "Бєлгородської лінії", яка захищала від набігів татар південні кордони Російської імперії.

Під час нападу кримських татар у 1680 році Деркачі були зруйновані, лише в 30-х роках ХVІІІ століття тут спорудили нову фортецю.

Деркачі були сотенним поселенням з двома сотнями під керуванням отамана і єсаула. За історичними свідченнями, у другій половині ХVІІІ століття першу Деркачівську сотню складали: сотник Яків Ковалевський, один отаман, два єсаули і 40 козаків. У другій Деркачівській сотні, куди входило й село Черкаська Лозова, був сотник Яків Квітка і 16 козаків. У кінці ХVІІІ ст. сотником у Деркачах був Іван Горленко. Найбільші бойові укріплення були в Козачій Лопані.Саме тут у ХVІІІ столітті виникло декілька військових поселень.

Багато населених пунктів Дергачівського району виникли у ХVІІІ столітті. Так, Вільшани були засновані близько 1655 року вихідцями з Богуславської Вільшани на Київщині, що тікали на Слобожанщину від польського гніту. В 1709 році вільшанські козаки у складі військ Харківського полку брали участь у Полтавській битві.

У 1650 році виникли села Гаврилівка, Мала Данилівка, Пересічне, Черкаська Лозова, Руська Лозова й Прудянка. Але це була далеко не перша хвиля поселень на території району, про що свідчать кургани та сліди поселень скіфського часу (V- ІІІ ст. до н.е.), а також Черняхівської (ІІ-ІV ст. до н.е.) й Салтівської (VІІІ -Х ст.) культур.

В ХVІІІ столітті Слобожанщина втратила свою автономію і за наказом Катерини ІІ у 1765 році із слобідських полків була утворена Слобідсько-Українська губернія. 27 вересня 1780 року з губернії утворили Харківське намісництво, до складу якого у ті часи входило 15 уїздів. Слобода Деркачі входила до Харківського уїзду й була центром волості.

В основу правління Деркачівської волості було покладене самоврядування. Волосний голова, що був уповноваженим у громадських справах, обирався шляхом голосування. Також обирали збирача податків, писаря та його помічника, сільського та пожежного старост.

Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу. Крім того, складався кошторис на утримання установ, відраховувались кошти на платню відповідальним особам, виділялись кошти на опалення, освітлення й утримання училищ. Такий устрій був зрозумілим усім, він виключав зловживання, бо був підпорядкований громадськості, а посадові особи були підзвітні народу.

Наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ століть на Харківщині посилився процес розпаду кріпосництва, що супроводжувався розвитком промислів, ремесел, дрібнотоварного виробництва.

У першій половині ХІХ ст. у слободі Деркачі та у волості з'являються перші підприємства. Так, у 1830 році було відкрито воскобійний завод, що виробляв свічки, трохи пізніше - цукрорафінадний завод, а також декілька невеликих цегелень.

У 1887 році в Деркачах місцевим вченим-бджолярем В.І.Ломакіним була заснована унікальна на той час механічна майстерня з виготовлення бджолярського обладнання.

Революційні події 1905-1907 рр. мало торкнулись жителів Деркачівської волості, хоча деякі зворушення серед селян були. Уродженець села Деркачі Панас Матюшенко увійшов в історію революційного руху, як один з організаторів повстання на броненосці "Потьомкін". На вулиці, де жив Панас Матюшенко, встановлено обеліск на його честь.

Революційні події 1917 року теж не мали значного резонансу серед деркачівців, але влітку вони поділили землю поміщиків Любарського, Удянського, Черная та ін.

У роки Громадянської війни Деркачі неодноразово переходили з рук у руки, лише в грудні 1919 року корпус Червоного козацтва під командуванням В.Примакова остаточно вибив з села денікінців.

Після Громадянської війни життя поступово входило в мирне русло. На початку 1920-х років у Деркачах було створено органи радянської влади, відбулася націоналізація промислових підприємств, почали діяти комнезами.

7 березня 1923 року уряд України затвердив новий адміністративно-територіальний поділ. Повіти і волості було замінено на округи та райони. До Харківського округу тоді входило 24 райони, у т.ч. Деркачівський. Головою Деркачівського райвиконкому був обраний Т.Ю.Смалько.

Першочергова увага була приділена питанням економіки. У 1928 році в Деркачах було збудовано цегельний завод, у 1930 році - на базі колишньої майстерні В.І. Ломакіна створено державний механічний завод "Незаможник" (нині - Дергачівський завод турбокомпресорів), утворюються кооперативні артілі та колгоспи.

У 1922 році на базі середнього сільськогосподарського училища, що існувало з 1911 року, в Малій Данилівці було відкрито Харківській зооветеринарний інститут (нині - Харківська державна зооветеринарна академія). А з 1926 року поблизу с. Пересічне функціонує санаторій "Березівські мінеральні води".

Голодомор 1932-1933 років не обійшов стороною деркачівців - в ті лихі часи загинула значна частина населення. Місцем масових поховань був так званий Гришин Яр (між Деркачами та Малою Данилівкою).

У 1938 році Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тис. осіб.

Велика Вітчизняна війна зруйнувала мирне життя. Уже в червні 1941 року було проведено мобілізацію в армію, а тисячі жителів району брали участь у будівництві оборонної лінії навколо Харкова, що проходила в районі сіл Гаврилівки, Солоницівки, Пересічного, Вільшан і станції Ріпки (Богодухівський район). Понад 3 тисячі жителів району виїхали на спорудження оборонної лінії біля міста Чернигова та станції Крути.

22 жовтня 1941 року німецькі війська увійшли в Деркачі. Окупація принесла в район багато горя. Фашисти встановили кривавий окупаційний режим. Вони розстріляли і замучили 122 радянських громадянина. В травні-червні 1942 року було розстріляно 20 радянських військовополонених. 1033 людини угнали до Німеччини.

Під час окупації у районі діяла підпільна партійна організація, яка мала у своєму складі 19 осіб, серед них - третій секретар РК КП (б)У М.Б.Ясновицький, голова райвиконкому Д.С.Коваль та ін. Крім того, в районі було створено декілька партизансько-диверсійних груп у Вільшанах, Козачій Лопані, Черкаській Лозовій та інших населених пунктах, але знайшлися зрадники, і майже все підпілля в 1942 році було розгромлене.

13 лютого 1943 року Радянська Армія вперше визволила Деркачі і район, але вже 10 березня радянські війська були змушені відійти під натиском фашистських військ. Остаточно селище було звільнено лише 19 серпня 1943 року під час Харківсько-Бєлгородської наступальної операції.

Три дні 28-ма гвардійська та 84-та стрілецька дивізії вели вперті бої біля Деркачів - одного з опорних пунктів ворога на шляху до Харкова. В ті дні зав'язався жорстокий бій на околицях Деркачів за залізничну станцію. Командуючий Степовим фронтом маршал І.С.Конєв віддав наказ посилити наступ і якнайшвидше оволодіти селищем.

Харківська визвольна операція мала особливе значення у завершальному етапі Другої світової війни. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в історії новітньої України її значення більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок безперервному звільненню України від німецько-фашистських загарбників.

22 серпня 1943 року частини 53-ої армії захопили вигідні позиції для нанесення ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м та узлісся відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля с. Солоницівка знаходився командний пункт маршала І.С.Конєва.

На 22 серпня ключові позиції біля Харкова були зайняті радянськими військами. Німецько-фашистське командування почало відводити свої війська. Щоб урятувати місто від руйнування, командуючий Степовим фронтом І.С.Конєв зі свого командного передового пункту віддав наказ військам 67-ї та 7-ї гвардійських армій про нічний штурм Харкова. Першим увійшли у палаюче місто на площу Дзержинського частини 186-ї стрілецької дивізії. Ранком 23 серпня 1943 року Харків було повністю звільнено від окупантів.

Зараз меморіальний комплекс "Висота маршала Конєва" у села Солоницівка став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених річницям основних подій Великої Вітчизняної війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.

На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ворога билися 1756 жителів селища, 500 з них були нагороджені орденами та медалями СРСР. 956 чоловік віддали життя у боях з німецько-фашистськими загарбниками.

5 уродженців Дергачівського району отримали почесне звання Героя Радянського Союзу:

У 1943 році селище Деркачі було перейменовано в Дергачі.

У післявоєнні часи продовжилося впорядкування адміністративно-територіального поділу Харківської області: 12 серпня 1959 р.

Дергачівський район був укрупнений за рахунок ліквідованих районів.

У червні 1977 року селище Дергачі набуло статусу міста районного підпорядкування.

З Дергачівським районом пов'язані імена таких відомих діячів української культури, як Олександр Олесь, Гнат Хоткевич, П.Савченко, П.Шатун, Д.Бакуменко, М.Олешко та інші.

На території Дергачівщини налічується 64 пам'ятки історико-монументального мистецтва, а також пам'ятники культури державного та місцевого значення. Серед них:

В межах району також розташовано 9 об'єктів природно-заповідного фонду.

Економіка району

Дергачівський район має досить розвинену виробничу інфраструктуру. Всього в районі функціонує 760 підприємств, організацій, установ різних форм власності, з яких 508 - приватні та колективні.

Основними галузями народного господарства району є промисловість та сільське господарство.

Питома вага промисловості Дергачівського району в загальному виробництві по області складає 3,4%. Всього ж тут діє 24 промислових підприємств, на яких працює 3 тис. чоловік. Річний обсяг промислового виробництва продукції в діючих цінах склав за 2004 рік 495 млн. грн.

У структурі промислового виробництва переважають: деревообробка (ЗАТ "Солоницівський комбінат меблевих деталей"); машинобудування та металообробка (ВАТ "Дергачівський завод турбокомпресорів", ДП "Дергачівський моторобудівний завод", ДП "Дослідний завод "Енергосталь"); промисловість будівельних матеріалів (ВАТ "Курязький завод силікатних виробів", ТОВ "Едельвейс", ТОВ "Дергачівське заводоуправління").

В районі створено сприятливі умови для розвитку малого бізнесу. На 1.01.05 р. в районі зареєстровано суб'єктів малого бізнесу - юридичних осіб - 571, фізичних осіб - 2455. Чисельність зайнятих у сфері малого підприємництва становить 3200 чол.

Однією з провідних галузей району, в якій працюють понад 1,5 тис. осіб, є сільське господарство. Загальна площа сільгоспугідь складає 59,6 тис. га., у тому числі:

Крім того, в районі нараховується 19,4 тис. га землі, вкритої лісом.

До складу агропромислового комплексу району входить 98 підприємств і організацій всіх форм власності, в тому числі, 66 фермерських господарств.

Сільське господарство в районі спеціалізується на вирощуванні зернових, овочевих та олійних культур, а також на тваринництві. Рослинництво є провідною галуззю сільськогосподарського виробництва, його внесок до загального об'єму виробленої продукції складає 62%.

Пріоритети розвитку Дергачівського району:

Сьогодні Дергачівський район - один з найбільших приміських районів Харківської області. Його жителі роблять гідний внесок у розбудову України, у розвиток її економіки і культури.

У районі працює 28 денних і одна вечірня загальноосвітня школа, в яких навчається 10,5 тис. учнів. В школах працює 767 педагогічних працівників. В 13 дитячих дошкільних закладах виховується 1432 дитини. Працює два позашкільні заклади: будинок дитячої та юнацької творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. Крім того, діють дві музичні школи, професійно-технічне училище, де навчаються понад 220 учнів.

У районі діє один з найстаріших в Україні ВУЗів - Харківська зооветеринарна академія. В його стінах навчається 2,180 тис. студентів усіх форм навчання, а професорсько-викладацький склад інституту налічує 190 чоловік.

У школах району працює 19 комп'ютерних класів. 18 шкіл підключено до мережі Інтернет, в тому числі: три школи у м. Дергачі, три школи у смт. Солоницівка, Малоданилівська, Пересічанська, Слатинська, Козачолопанська, Вільшанська, Прудянська, Черкасько-Лозівська, Русько-Лозівська, Подвірська, Великопроходівська, Гоптівська і Безруківська .

У районі функціонують 19 закладів культури клубного типу, районний Будинок культури (м. Дергачі), дитячий клуб "Орлятко" (смт. Солоницівка), дві музичні школи (м. Дергачі, смт. Мала Данилівка) та 26 масових універсальних бібліотек, об'єднаних централізованою бібліотечною системою.

У Дергачівському районі діє 6 музеїв:

Медичне обслуговування населення Дергачівського району здійснюють 33 лікувально-профілактичні заклади, в тому числі, 15 амбулаторій сімейного лікаря, 3 здравпункти, 11 ФАП-ів.

На території району знаходиться один з кращих в Україні лікувально-курортних профілакторіїв - санаторій "Березівські мінеральні води" на 1100 місць.

До районних засобів масової інформації належать районна газета "Вісті Дергачівщини", районне державне радіомовлення та газети органів місцевого самоврядування.

У районі діє кінноспортивна школа, 2 спортивно-оздоровчі клуби, спортивній клуб "Енергетик". 3 - обладнаних футбольних поля. Найкращим спортивним комплексом району є спортивний комплекс ТЕЦ-5.

На території району діють релігійні громади: